Весілля нам батьки зробили з розмахом. Вони його хотіли, а не ми з дружиною. Взагалі, ми планували просто розписатись, та піти до ресторану відзначити вдвох. Коли про це дізнались батьки, була велика сварка. А як же родичі за десяте коліно по сватово-дідовій лінії? Що люди подумають?! І все в такому ключі. Сваритись ми не хотіли, тому погодились. Грошей з нас не взяли, батьки сказали, що оплату беруть навпіл на дві родини. З нас потрібно було тільки приїхати на святкування та приймати подарунки. Так і сталося.
Моя родина заможні люди. Мають свою конюшню і чистокровними жеребцями. я знав, що весілля по них сильно не вдарить. Тобто відзначиться рівно так, аби вони обновили меблі в домі. На весілля мої батьки зробили нам з дружиною подарунок – одну з квартир, яку вони раніше здавали в оренду. Ми були дуже щасливими, адже своє житло для молодят перша необхідність. Ми то планували купувати житло, але в іпотеку. Такий щедрий дарунок просто як мана небесна. Але радості було не довго.
Квартиру хоч і переписали на мене з дружиною, проте вважати її своєю не перестали. Мало не кожного дня вони почали приходити додому, перевіряти чи ми нічого не змінюємо. Придивлялись до меблів, та шпалер. Боронь Боже знайшли якусь подряпину чи пляму.
Перший час ми терпіли, а, але ж всьому приходить кінець. Одного дня я вже просто не витримав, та попросив більше не приходити отак до нас додому. Квартиру ж подарували, тобто вона вже наша. Ми господарі. Ми в праві псувати свої речі, або змінювати все по-своєму бажанню.
Після моїх слів батьки закипіли. Батько взагалі мене вразив… його слова “а ти на неї гроші заробив, що вважаєш її своєю?”. Якось в моєму розумінні, коли ти людині щось даруєш, то воно стає її. Тим паче ми квартиру не просили, то була чисто їхня ініціатива.
Мене такі дії рідних глибоко ранили. Сваритись з рідними далі не став. Пішов з квартири, щоб охолонути та подумати чистою головою. По вулицях бродив до пізньої ночі.
Коли повернувся додому, батьків вже не було, а дружина чекала на кухні. По ній було помітно, що засмучена вона не менше мого. Ми поговорили, та вирішили виплатити гроші батькам за квартиру. Якщо цього не зробимо, вони й надалі будуть приходити, та казати, що дім їх, бо ж я на нього гроші не заробив.
Наступного дня ми взяли наші весільні гроші та накопичення, завезли батькам. Як не дивно, але вони видно того і чекали. Я навіть нічого і не казав. Було образливо від такого ставлення.
В тій квартирі мені все нагадувало рідних, тому ми вирішили продати її, або обміняти на таку ж саму, але в іншому районі. За місяць ми жили в іншій квартирі. Батькам казати де, не хочу. Не хочу навіть їх бачити. В мені вони побачили гаманець, а не сина.
