Мої стосунки з мамою не склалися ще з дитинства. Після того, як батько покинув її заради іншої жінки, мама вирішила, що повинна будь-що йому помститися. На її думку, найкращою помстою мало стати заміжжя з успішним чоловіком. Тож мама, забувши про моє існування, почала охоту на перспективних чоловіків.
У нашому домі частенько гостювали незнайомі дядьки. Одні були приємні й навіть приносили мені цукерки, інші навпаки – кричали й забороняли мені виходити із кімнати. Одного разу до нас навідалася бабуся. Побачивши в яких умовах я живу, вона забрала мене до себе. Матір не заперечувала.
З восьми років я почала жити з бабусею. Життя зі старенькою кардинально відрізнялося від життя з мамою. Бабуся приділяла мені уваги, ми багато розмовляли. Я могла розповісти їй про що завгодно й бути певною, що мене почули. Саме бабця допомагала мені з навчанням, ходила на шкільні збори, купувала все необхідне й просто любила мене. Від мами й цього ніколи не отримувала.
Бабця не бажала розмовляти про свою дочку. Тому я не знала ні де мама, ні чим вона займається. Чула від людей, що вона вийшла заміж й переїхала в інше місто. Я вирішила, що правильно буде викреслити цю людину зі свого життя.
Роки швидко збігли. Я закінчила навчання, вийшла заміж. У мого чоловіка та бабусі склалися прекрасні відносини. Перший час після весілля ми жили біля старенької та згодом все ж вирішили переїхати. Орендували житло й часто ходили до бабці в гості. Під час одного з візитів я зустріла ту жінку, яка колись звалася моєю мамою.
Вона постаріла, схудла й осіла. Схоже, друге заміжжя теж виявилося невдалим. Тож їй нікуди було діватися й вона повернулася до своєї мами. Правда бабуся навіть на поріг не захотіла її пускати. Мені стало шкода цієї жінки, мама, як-не-як. Ми з чоловіком вирішили на деякий час прихистити її у себе.
Наше добро з часом вилізло нам боком. Мама взагалі не збиралася влаштовувати своє життя деінде. Приводила у наш дім своїх нових кавалерів. Спустошувала холодильник, не прибирала за собою, навіть набралася нахабства й почала просити у мене грошей, бо сама ніде не працювала.
Ми витримали три місяці, а потім я зібрала мамині речі й виставила її за двері. Вона довго кричала, що я невдячна дочка, погрожувала звернутися до суду, обіцяла помститися за таку зневагу. Та я не сприймала серйозно слова цієї жінки. Треба було взяти приклад з бабусі й навіть не впускати її у своє життя. За те моє сумління буде чисте. Я намагалася дати їй шанс виправити свої помилки й стати нормальною ненькою, вона сама його проґавила.
