По правді сказати, до своєї вагітності я не була готова абсолютно. Чого не скажеш про мого чоловіка. Та й не хотіла я ще ставати мамою. В мене було стільки планів на моє майбутнє. Я хотіла побудувати кар’єру. Хотіла відвідати стільки країн та проводити вечори в затишних ресторанах чи гучних клубах. Ну не хотілось мені ще тих памперсів та мокрих футболок від простішого грудного молока. Але вже сталось як є. я завагітніла. Чоловік був категорично проти того, щоб я позбулась дитини. На свою голову я дослухалась до нього, повірила, що будемо займатись дитиною навпіл.
Чотири роки декрету мало мене не погубили. Фактично з першого ж місяця материнства я поринула в депресію. Мене дратували крики дитини. Мені було огидно дивитись на себе в дзеркало. Брудна голова та сині мішки під очима. Чоловік вічно на роботі, я сама з дитиною. Мене це все просто вичавило ніби лимона.
Одного дня я випадково натрапила на сайт знайомств, де колись сиділа, як була студенткою. Відновила пароль, та вирішила подивитись що там, заради цікавості. Мені фактично відразу написав якийсь чоловік. Я прочитала повідомлення, але вагалась, відповідати чи ні. В решті відповіла. Від одного повідомлення нічого не станеться. Ось так зав’язався наш діалог. М спілкувались мало не щодня. А що, поговорити я з кимось хотіла. Чоловік приходив додому пізно та відразу лягав спати. Навіть не завжди вечеряв. З дитиною поговорити лише про мультики чи рольові ігри, а подруг я не мала.
Ці думки мене пригнічували ще більше. Написала наступного дня чоловіку, що після роботи хочу з ним поговорити. Якщо наше спілкування й далі буде на такому рівні, далеко ми не заїдемо. Він відповів коротко “добре” та й все. Мене це трішки образило, чесно сказати. Відчуття, ніби я привид.
Я приготувала смачну вечерю, вклала дитину раніше спати, щоб нам можна було зосередитись на розмові. Та що ви думаєте? Чоловік просто прийшов додому, помився, та похапцем переодягнувся, кинув з дверей “я з хлопцями футбол дивитись” побіг в паб. Я не мала що сказати. Була розлючена та глибоко ображена. Якийсь футбол та хлопці йому дорожчі від нашої родини, в якій явно не все гаразд.
Мені потрібно було комусь виговоритись, та я написала тому чоловіку на сайті. Він відповів дуже швидко. Запропонував якось зустрітись, просто поговорити, бо в нього теж немає друзів. Наступного дня я відвела дитину до садочка, та пішла в кафе пити каву, ми домовились зустрітись там. Наші зустрічі були мало не щодня. А чоловіку моєму й далі було зручно тікати з дому до хлопців, або просто поїсти й спати. Я не знаю, що мене засмучувало більше. Мій потяг до іншого чоловіка, чи байдужість мого.
Через пів року такого життя, я зібрала речі, дочекалась чоловіка з роботи, та повідомила, що йду. Дитина залишається з ним. Я маю право жити. Маю право бути коханою та поміченою. Я не курка несучка, яка буде плодити дітей та задовольнятись цим. тим паче що такого життя бажав він, а не я. знизу мене чекав той самий чоловік, який дав мені увагу. Якому я була не байдужа.
