Ми з чоловіком познайомились, коли нам обом було тільки під двадцять років. Через декілька місяців побачень ми вирішили одружитись. Якось в обох нас склалась думка, що пара так чи так отримує кота в мішку, скільки б вони не були разом. Адже кожного разу виникає нова ситуація, нові проблеми та непорозуміння, і тільки в таких ситуаціях людина показує себе такою, як вона є. Нам з Максимом було добре та легко разом. До чого ми не брались, все виходило. Коли ми оголосили всім, що одружуємось, то побачили на обличчях дуже натягнуто посмішку. Насправді родина і Максима і моя були проти. Всі казали, що ми розлучимось через рік, та тільки гроші на весілля витратимо. Тоді ми мали добрячу таку сварку з рідними. З чоловіком вирішили ні копійки не брати у рідних на весілля, та навіть не запрошувати їх. Навіщо вони на святкуванні, якщо навіть не вірять в наш шлюб.
Схожа ситуація повторилась через два місяці, коли я повідомила, що ми чекаємо дитину. Термін був тоді геть малесеньким. Менш як місяць. Всі знову почали горлати, що це неправильно, щоб я позбулась дитини, бо залишусь сама з протертими носками. На зло всім нашим радникам, вагітність я перенесла прекрасно, чоловік мене у всьому підтримував, кожного дня носив смаколики. Кожен день він ранком ходив на ринок, щоб купити мені гранатовий сік, який я просто обожнювала.
Коли народився малюк, моя мама мало не здуріла. Вона кожного дня приходила до нас додому і тикала мене своїми порадами. А я це не так роблю. А я не правильно мию. А я не правильно спати кладу. А я ж казала, вам дитину сильно рано.Вона вам не потрібна була. Все, я переїжджаю у ваш дім та буду дивитись за дитиною. Ти сама дитину згубиш. Ось ці її слова стали для мене просто як вибух динаміту. Вся моя злість, яку я тримала в собі за її слова ринула назовні. Наговорила я тоді їй багато чого не дуже приємного, проте правда ніколи не буває приємною. Як кажуть, очі колить. Та менше з тим.
Вважаю, що я не заслуговую на таке відношення. Тим паче моя родина. Ми завжди робили все, щоб щось мати. А казати, що я згублю дитину це взагалі невігластво. Аби не я, то дім, в якому я виросла, був би забитий пилюкою та папірець з під цукерок, які моя “відповідальна” мама розкидала весь день дивлячись серіали. А потім їла те, що я приготую, коли поверталась зі школи. Все це я їй висловити.
Вважаю, що вчинила правильно. Ми повністю асимілювались від батьків. Потрібна буде допомога з дитиною, я її попрошу. А з такою підтримкою, що у вас нічого не вийде, ви дитину згубите, то вона і геть не потрібна. Вважаю, що ми з чоловіком з усім чудово справляємось та виховаємо малюка чудовою людиною.
