Я маю рідного брата, але ще з дитинства наші відносини складалися не дуже. Дмитро набагато менший від мене. У нас були різні компанії та різні інтереси. Ми слухали кардинально відмінну музику, любили протилежні жанри фільмів. Навіть дозвілля наше відрізнялося. Я любила гучні компанії та веселощі, а Діма – усамітнення та тишу. Отож, крім крові більше нічого нас не пов’язувало.
Коли я закінчила школу й вступила до університету, так узагалі ми припинили спілкуватися. Згодом я влаштувалася на роботу, вийшла заміж. До батьків приїздила не дуже часто. Тож тепер спілкування з братом обмежувалося до двох разів на рік. Перший – це, коли він вітав мене з днем народження, а другий – це я вітала його.
Про життя Дмитра я більше дізнавалася з розповідей мами. Витягнути якусь інформацію з брата було неможливо. Ну такий він собі замкнутий та скритний. Я на те не зважала.
Роки швидко збігли. От і Дмитро виріс та переїхав від батьків. Я знала, що він жив в цивільному шлюбі з дівчиною, на ім’я Марія. Вони познайомилися на роботі. Мама розповідала, що одружуватися Діма поки що не має наміру. Вирішив спершу перевірити стосунки побутом. Для мене така позиція була незрозуміла. Якщо ти відчуваєш, що знайшов своє, то ніякі перевірки не мають значення. Та це його справа.
Наближався день народження брата. Я знала, що святкувати він не буде. Це така у нього своєрідна традиція – зустрічати цей день на самоті. Можливо я помилялася, адже брат більше не був самотнім. За три дні до своєї дати до мене зателефонував Дмитро – це неабияк здивувало.
Вперше за все наше життя я почула, що він у доброму гуморі. Брат посміхався, розповідав жарти, цікавився моїм життям. Навіть розповів про свою цивільну дружину та життя. Я вже було подумала, що люди мають здатність змінюватися, але помилилася. Дмитро своїми солодкими речами підводив мене до справжньої цілі свого дзвінка.
-Сестричко, ти ж пам’ятаєш, що у мене скоро день народження. Дата непроста, свого роду ювілей 20 років. Я б хотів зробити вечірку для друзів та знайомих.
-Звісно пам’ятаю! Це прекрасна ідея. Я можу чимось допомогти?
-Власне, так. Я запросив усіх до тебе додому. Ми з Машею живемо в орендованій однокімнатній кімнаті. Як розумієш там не особо розгуляєшся. Ти ж не відмовиш братику?
-Дмитро, не ображайся, але я маю обговорити це питання з чоловіком.
Брат нічого не відповів, а одразу поклав слухавку. Я не знала, що й думати. З однієї сторони я хотіла допомогти Дімі, тим більше, що він вперше звернувся до мене по допомогу. З іншої – він уже запросив усіх до мене додому, не запитавши дозволу заздалегідь. А ми з чоловіком саме ремонт затіяли. Навіть здерли старі шпалери. Ну куди у таких умовах гостей приймати.
Порадившись з коханим, ми вирішили, що відмовимо Дмитрові. Я зателефонувала до брата, пояснила ситуацію й попередила, що святкувати у нас вдома не вийде. Нічого не відказавши, він поклав слухавку. Ну це в його манері. Після того випадку, Дмитро взагалі не відповідав на мої дзвінки й навіть у свій день народження включив режим польоту. Типова поведінка підлітка, попри те, що йому уже виповнилося 20.
