Перед тим, як заводити дитину ми з чоловіком добре зважили усі «за» та «проти». На той час ми обоє гарно заробляли, уже мали своє власне житло та й вік слушний. Тому було прийнято рішення – зайнятися поповненням нашої родини. Свою зарплатню я відкладала на пологи та немовля. Зі зарплати Артема ми жили.
Завагітніти мені вдалося практично одразу. Ми обоє були щасливі, що скоро станемо батьками. Через дев’ять місяців у нас народився здоровий хлопчик. Назвали Михайлом. Артем мені дуже допомагав із дитиною. Міняв підгузки, вночі сам вставав до сина, годував та бавився із ним.
Нічого не передбачало біди, але на роботі Артема відбувалася велика перетрубація. Їхню фірму викупив новий власник. Багато працівників потрапили під скорочення, у тому числі й мій чоловік. Звісно, я підтримувала його, як могла. Пояснювала, що це ще не кінець світу й він обов’язково знайде іншу роботу.
Та чоловік так сильно засмутився, що буквально впав у депресію. Він більше не допомагав мені із дитиною. Навіть не починав шукати нової роботи. Коли ж я запитувала з чого ми будемо жити, відмовчувався. Звісно, він знав, що я маю певні заощадження, але це ж не вихід.
Дійшло до того, що я змушена була глядіти за двома дітьми. З однієї сторони малий Михайлик, який почав капризувати, погано спав, а з іншої – великий Артем, який крім телефона нічого більше не помічав. Одного дня мені увірвався терпець. Я поставила чоловіка перед вибором: або він зараз же підіймається з дивану та йде шукати роботу, або хай взагалі забирається з нашого дому.
Схоже він не сприйняв мої слова серйозно. Тоді я дістала валізу, зібрала його речі й буквально виставила Артема за двері. Я знала, куди він відправиться. Через хвилин 20 до мене зателефонувала свекруха, щоб дізнатися, що у нас відбувається. Я розповіла їй правду. Вона почала виправдовувати свого сина й просила мене повернути чоловіка у сім’ю. Свого рішення я міняти не збиралася. Так їй і повідомила, нехай знайде роботу, а тоді повертається.
Я взагалі не можу передбачити до чого призведе ця історія. Сподіваюся, що Артем візьметься за розум й згадає про свою сім’ю. Якщо ж ні – подам на розлучення. Мені ледарі вдома не потрібні.
