Повернувшись з чергового невдалого побачення Настя вирішила, що з неї досить. Усі ці пошуки гідного чоловіка закінчилися крахом. Можливо їй так і судилося померти на самоті, не знаючи радості материнства та щасливого подружнього життя.
Свого часу жінка мала багато залицяльників. Та тоді, коли хлопці цікавилися нею, вона цікавилася навчанням. Після випускного почалася робота. У той період життя в Насті ще були кавалери, хоч і значно менше. Вона знову зробила вибір не на користь свого особистого життя. Будувала кар’єру.
І от, після 40-річчя, жінка вперше серйозно задумалася про особисте життя. Усі її подруги та знайомі давно заміжні. Дехто навіть встигнув розлучитися й вийти заміж по новій. Кожного разу при зустрічі подруги намагалися делікатно натякнути їй про роки та необхідність заміжжя, але що вона могла вдіяти. Подати оголошення в газету: «Шукаю чоловіка. Без шкідливих звичок із серйозними намірами. Бажано брюнета». Це абсурд.
Одного разу Катя, колега Насті, порекомендувала зареєструватися на сайті знайомств. Вона свого часу так собі чоловіка знайшла. Анастасія поставилася до цієї пропозиції скептично. Жінка не вірила, що на подібних сайтах, можна зустріти серйозного чоловіка, але все ж зареєструвалася.
Першого ж вечора отримала декілька повідомлень з пропозицією познайомитися. З деякими чоловіками почала листування та досить швидко закінчувала спілкування. Залицяльники або були надто не серйозними, або шукали собі розвагу на одну ніч. Вона не з таких дівчат.
Коли Настя хотіла уже видалити свою сторінку, їй прийшло повідомлення від Альберта. Чоловік був іноземцем, приємний на вигляд, доглянутий, але набагато старший від неї. Жінка вирішила, що невеличка бесіда не зашкодить. Вони почали спілкуватися.
Уже через місяць Анастасія й дня не могла без розмов з Альбертом. Цей чоловік виявився ідеальним в усіх сенсах цього слова. Вихований, культурний, освічений, з прекрасним почуттям гумору. Він розповідав про своє життя та самотність. Скаржився на те, що не може знайти «свою» людину, а тепер впевнений, що таки знайшов. Й вона відчувала те ж саме.
Через пів року листування Альберт запросив Настю до себе в гості. Жінка дуже хвилювалася й не знала, що відповісти. З однієї сторони було страшно їхати на зустріч у чужу країну до незнайомого чоловіка, а з іншої – вона вірила Альберту й була певна, що він її не образить.
Через тиждень Анастасія сиділа у літаку в очікуванні майбутньої зустрічі. В аеропорту її зустрів Стефан, помічник Альберта. Він попередив, що відвезе жінку у будинок Альберта. Коли вони під’їхали до розкішного особняка, Настя спершу не повірила, що тут живе її друг. Будинок радше був схожий на якийсь музей.
Стефан провів її до великого кабінету, оздобленого червоним деревом зі старовинними меблями. Взяв на столі лист, адресований їй, й вийшов з кімнати. Там повідомлялося про те, що Альберта більше немає в живих. Він дякував Анастасії за те, що вона перетворила останні дні його життя на справжнє диво. В пам’ять по себе він хоче аби жінка прийняла від нього подарунок у вигляді цього будинку.
Насті було важко розібрати останні слова, бо сльози залили все обличчя. Вона точно не шукала якоїсь наживи під час їхнього спілкування й не певна, що прийме цей подарунок. Вона плакала, тому що так і не змогла зустрітися з цим прекрасним чоловіком, який докорінно змінив її життя на краще.
