На дворі стояла похмура погода. З самого ранку небо затягнуло темними хмарами. Синоптики попереджали про грозу та негоду. Я поспішала на роботу. Квіткова крамниця відкривалася о 9, а я сьогодні трішки заспала.
Клієнтів сьогодні не було зовсім. Мабуть, у цей день вигідніше було б продавати парасольки. Я заварила собі каву та стала спостерігати за перехожими. Усі кудись поспішали, задумливі та сумні, як і погода за вікном.
Мій погляд привернула дівчинка, яка стояла навпроти. Років десяти, у тоненькій курточці та тоненьких колготках. Вона принесла у кошику квіти, складені у букет, на продаж. Люди проходили повз цієї дитини й навіть не звертали уваги на її товар.
Раптом з неба стали падати перші краплі дощу. Малими каплями одна за одною, негода посилювалася й розпочалася справжня злива. Дівчинка навіть з місця не зрушила й продовжувала стояти. Мені стало так шкода цієї дитини, що я вибігла на вулицю й покликала її до себе.
У магазині закутала її у теплий плед й заварила чаю. Дівчинка зовсім не соромилася. Подякувала мені за допомогу й почала розповідати про своє життя. Батька не знала ще з дитинства, мати покинула її три роки тому. Зараз вихованням дівчинки займається старенький дідусь. Його пенсії не вистачає, він часто хворіє, тож онучка вирішила йому допомогти. Квіти саджає та доглядає сама. Бувають дні коли все розкуповують. Сьогодні зовсім не щастить.
Тоді я викупила у неї всі букети. Сказала, що нашому магазину не завадить новий поставник. Ми домовилися про співпрацю. Кожної суботи дівчинка приноситиме мені свої букети, а я їх продаватиму у магазині. Хоч якась, а допомога.
Наступного дня моя нова знайома знову завітала у гості. Цього разу вона принесла мені дарунки: яблука, груші, персики. Сказала, що це подяка від дідуся за мою доброту. Нібито нічого надзвичайного я не зробила, а на душі радісно.
