Коли ми з чоловіком вирішили збудувати родину, ми чітко проговорили обов’язки та плани на майбутнє кожного з нас. Розповіли свої мрії та плани. Я відразу сказала, що мрію стати ідеальною мамою та дружиною. Будувати кар’єру я ніколи не хотіла. Завжди мені ближче був домашній затишок. Чоловік мене вислухав, погодився. Сказав, що без проблем буде забезпечувати родину, головне щоб майбутні діти були доглянуті й у нас у відносинах чесно та відкрито.
На цьому ми й вирішили. Незабаром ми вирішили одружитись. потім, я завагітніла. Все було по плану. З роботи пішла на сьомому місяці вагітності, за декілька днів після пологів мені прийшли декретні, сума була чималою, близько ста тисяч гривень. На неї ми вирішили зробити невеличкий ремонт в дитячій кімнаті, а на решту купили дитячі речі по необідності.
Малюк ріс, я займалась господарством. Не сказати, що все було просто ідеально, але близько до того. Мене все влаштовує, чоловіка начеб то теж. Так і пролетіли три роки декретної відпустки. Коли прийшов час повернутись на роботу, я сказала, що не хочу знову йти туди. На цьому у нас сталась добряча така сварка.
Чоловіку не було зрозуміло, чому ж це я таке заявляю. Мала гарну роботу, з прекрасною зарплатнею, а тепер хочу просто сидіти вдома у нього на шиї. Його слова про нахлібників мене вразили в саме серце.
Як він може таке казати, ми ж родина. І ще розумію, аби ми не обговорювали це раніше, та я не сказала прямо, що не хочу більше працювати, а так… Навіщо було погоджуватись з моїми словами, якщо мав іншу думку? Мене це дуже сильно образило. Проте вирішила поки залишити цю тему, та поговорити, коли охолонемо.
Минуло декілька днів. Чоловік вирішив сам до мене підійти. Каже, ти й надалі збираєшся сидіти в мене на шиї? Я тобі що, тяговий віл? Дитина вже в садочок ходить, ти спокійно можеш піти на роботу. Навіть якщо будеш заробляти менше мене, ці гроші зайвими в бюджеті не будуть.
Це дійсно так. Та я не розумію, навіщо мені йти на роботу, якщо ми це все давно обговорили. Чоловік отримує декілька тисяч доларів. У нас своє житло, машина… я багато на себе не витрачаю. Поки дитина в садочку, якраз встигаю поприбирати та приготувати їсти, що потрібно робити щодня. Але вишенькою на тортику стала його заява про його маму.
-От чомусь моя мама встигала і на роботу бігати, і городи обробляти та з дітьми сидіти. Чому ти так не можеш? Занадто складно, чи ти просто лінива? Коли ми з тобою одружувались, я не думав, що ти така. Все життя пахати та не мати від дружини допомоги, це не те, про що я мріяв.
Так ось звідки ніжки росли. Його мама. А нічого, що раніше жінки в полі народжували? А старими люди вважались вже в тридцять п’ять, бо до п’ятдесяти мало хто доживав через каторжну роботу та відсутність нормальної медицини.
З однієї сторони я й розумію чоловіка, проте навіщо було мені говорити, що все добре, коли це не так?!
