Мої переживання з приводу неможливості завагітніти тривали половину мого життя. Ось мені вже тридцять років. Я вже знесилена морально та фізично вирішила опустити руки. Якщо в долі не записано, то марно боротися. Все одно що стукати в закриті двері. Чи мені образливо? Так. Чи мені воно болить? Невимовно. Проте що зробиш. Така моя доля. Я кожні три місяці проходила якусь операцію. Пила тони таблеток та пробувала всі варіанти, аби завагітніти. Дарма.
Від останньої спроби завагітніти й мого примирення з цим минуло декілька місяців. Я поринула в роботу, та пробувала знайти заняття до душі, щоб не проводити вечори за телевізором. Дурна трата часу, вважаю.
Того дня я поверталась додому близько одинадцятої вечора. Вже було досить зимно, останні дні листопаду. Мою Увагу привернула колисочка, що стояла біля сміттєвого бака біля дома. Не знаю, що мене змусило туди заглянути, адже вона була схожа на ту, в якій безхатьки возять все, що зі смітника дістали. Я була шокована, коли побачила, що там лежить малюк. Як так?! В кого совість дозволяє так вчиняти з маленькими дітками?! Ти ж, потворо, його під серцем носила!
Навіть не роздумуючи, я вхопила малюка та побігла додому. дитина вже була прохолодна. Змерзло біднесеньке. Негайно викликала швидку, поліцію. Розбудила чоловіка, який тихенько сопів в ліжечку. Його ця ситуація спантеличила не менше мого. Чоловік хотів дитину мало не більше за мене.
Малюк отримав переохолодження, проте лікарі швидко стабілізували його стан. Я кожного дня ходила в лікарню, купувала йому все, що необхідно, та звісно, ми з чоловіком вирішили всиновити крихітку. Після пережитого не знаю, хто б вирішив зробити інакше.
Через декілька місяців ми вже стали однією родиною офіційно. Ми зробили синочку прекрасну кімнату, купували все найкраще. Навіть на долю секунди я не думала, що він нам не рідний. Рідніший від усіх! Сподіваюсь, коли він підросте, буде мати таку ж думку.
Минув ще майже рік, як ми стали батьками. Я щось прихворіла, та вирішила сходити до лікаря. Він дав мені направлення на аналіз крові. І тут нас чекала ще одна неймовірна новина. Я була вагітною! Просто не вірилось своїм вухам! Все, що потрібно мені було зробити для вагітності, це відчувати себе щасливою. Покинути ту нав’язливу думку та жити! Чому такі очевидні речі приходять в голову в останню чергу?
