Сьогодні мав би бути найщасливіший день у моєму житті. Розкішна сукня висіла у шафі, найкращі майстри під’їжджали до будинку, батьки давали мудрі настанови, гості збиралися на урочистість. Чудовий хлопець десь уже мав би виходити зі свого дому, щоб прийти по мене – свою наречену.
Найщасливіший день розпочався з поганих прикмет. Вранці я розбила люстерко. Коли одягала панчохи, вони розірвалися. Перукар, коли робила зачіску, впекла мені руку. Весільна дружка наступила на шлейф від сукні й трішки розірвала його. Намисто з перлів, що подарувала свекруха напередодні, розірвалося.
Сама доля показувала, що мені не слід цього робити. Не варто псувати життя Павлу. Хлопцеві, який так довго мене домагався. Який пообіцяв собі будь-що завоювати цю непідступну холодну красуню. Я знала, що він кохає, бачила, як він дивиться на мене. Натомість не відчувала нічого. Пустота.
Перед моїми очима знову з’явився він – Андрій. Моє перше та єдине кохання. Саме йому я віддалася, йому пообіцяла належати до кінця своїх днів і йому ж зіпсувала життя. Обіцяла чекати, бути вірною й терплячою. Та коли отримала лист про те, що він знайшов іншу – розізлилася. Помститися хотіла й дала згоду на пропозицію Павла.
Я не пам’ятаю, як мене виводили з дому. Не можу згадати жодного слова з викупу. Не пригадаю, як батько вів мене до нареченого. Єдине, що постає в моїй пам’яті – це здивовані лиця гостей, коли нас підійшов привітати Андрій. Він дізнався про моє весілля й вирішив особисто переконатися, що я не передумала, що пов’язала своє життя з іншим.
Я не могла дивитися хлопцеві у вічі. Сором та нестерпний біль стискали серце. Перепросивши у нареченого, пішла до туалету. Там на мене чатував Андрій:
-Я знав, що ти втечеш, адже нен авидиш плакати привселюдно
–З чого б це мені плакати. Я заміж виходжу за прекрасного хлопця. У нас попереду довге щасливе життя. До речі, і тебе вітаю з новою пасією.
-Про що ти говориш? У мене нікого не було і немає, окрім тебе.
-Аякже лист, що мені надійшов? Ти там зізнався у зраді й просив забутися про наше кохання.
-Вперше чую. І як ти тільки могла в таке повірити.
Нас розлучили навмисне. Чиясь жорстока безсоромна брехня. Кімната стала для мене замалою, в голові паморочилося. Якби не сильні руки Андрія я б впала просто на підлогу. Коли він торкнувся мене, усі спогади новою силою вибухнули й розтеклися гарячою хвилею по тілі.
Тієї миті я зрозуміла, що просто не зможу. Не зможу повернутися до Павла й удавати, що щаслива. Ось моє щастя, стоїть переді мною в очікуванні мого рішення.
Ми утекли. Якби підло це не виглядало, але я обрала того, кого полюбила усією душею. Батьки мене зрозуміють, гості осуджуватимуть, наречений зненавидить. Та з часом вони усі зрозуміють, який це був героїчний вчинок заради кохання.
