Зараз, я як ніколи розумію вислів краще зроби та пожалкуй, аніж жалкуй, що не зробив. Сьогодні ми з дружиною робили генеральне прибирання. Я витирав пилюку на поличках з книжками, та натрапив на книгу, про яку давно забув. Її мені подарував батько в день весілля. Книга називалась “психологія подружнього життя. Як не розірватись між родиною та батьками.” Викликала ця книга в мене не самі приємні почуття. Адже батьки моєї дружини подарували нам двокімнатну квартиру. І це із врахуванням того, що вони люди не заможні. Ця квартира їм далась ох якою нелегкою працею. А мій же батько з матір’ю були приватними підприємцями, та мали мережу магазинів. Тобто гроші водились. І з такими достатками вони вирішили подарувати нам книгу?!
Звісно, на весіллі я знаку не подав, проте наступного дня добряче посварився з рідними, з того часу так і не розмовляли більше. І вже не поговоримо. Всі ж добре знають, яка зараз ситуація в нашій країні. Вони стали жертвами ситуації. Навіть попрощатись не змогли.
Коли я побачив цю книгу, в грудях все зажалось. Ненависть на винуватців моєї втрати та образа на батьків, смуток за ними переплелись в щось нереально пекуче та обпалююче.
Книга випала з рук та відкрилась. Між сторінок лежав конверт. Чистенький, білосніжний… чомусь від цього ставало все сумніше. Я відкрив його, а в ньому лист, написаний красивим маминим почерком.
“Сину, вітаємо тебе з твоїм одруження. Знаєш, мабуть, я ще ніколи так не пишалась тобою. Ти завжди був та будеш моїм любимим синочком, проте завжди обирай сторону коханої. Батьки витримають та стерплять все, а от дружина не завжди. Будь розумнішим, та завершуй все перш ніж повороту назад не буде. Ти зможеш! Ти завжди був розумником. Щоб не трапилось, ми поряд, знай це. Люблю, цілую мама”
Знизу дописано кривенькими буквами від тата:
“Сподіваюсь, ти розумієш, чому зараз ми зробили тобі саме такий дарунок. Колись ти теж будеш проходити це зі своїми дітьми. Будь щасливим та розважливим. Ти голова родини. Захисти та побудуй її правильно.”
Я мимовільно почав плакати. Як же я за ними сумую. Як же я жалкую, що ми не спілкувались з ними після весілля. Який же я бовдур.
Мізинцем я відчув, що з іншої сторони листа щось є. Там був прикріплений ще один лист. Це документи. На все майно батьків та бізнес… Вони віддали мені на весілля всю справу свого життя. Всіх себе. Я бачив, як вони це все будували, як не просто їм було… а вони це все мені віддали у дарунок.
Боже! Я б віддав все на світі, аби повернути час назад. Аби хоча б вибачитись, аби хоча б поговорити!
