Алла за освітою та покликанням була медичною сестрою. Навчалася старанно та сумлінно, а от після випускного ніяк не могла влаштуватися на роботу. В місті, де вона жила, лікарня нових працівників не потребувала, а переїжджати кудись деінде дівчина не хотіла.
Одного разу вона натрапила на оголошення у місцевій газеті. У будинок для пристарілих людей потрібна була доглядальниця. Це не зовсім те, чого вона хотіла, але на перший час згодиться.
Пішла на співбесіду, познайомилася з директором. Леонід Іванович був досить молодим та привабливим. Обручки на пальці Алла не помітила, але не вірилося, що такий чоловік досі холостий. Розмова між ними минула невимушено й просто. Склалося враження, ніби вони давно знайомі.
Дівчині обіцяли зателефонувати, щоб оголосити вердикт. Два дні ніхто не телефонував, натомість до Алли навідалися гості. Леонід Іванович власною персоною стояв на порозі її квартири з великим букетом квітів та пляшкою шампанського. «Оце так оголошення вердикту» – подумала дівчина.
Чоловік схоже не звик довго церемонитися, бо одразу перейшов до справи:
-Аллочко, я людина серйозна й прямолінійна. Ви мені сподобалися, але не як працівник, а як приваблива жінка. Хочу, щоб ви стали моєю
–Ого! Так до мене ще не залицялися та чому б не спробувати.
З того вечора ми не розлучалися. Через місяць одружилися, я переїхала жити до Льоні. Роботи так і не отримала, але мені дісталося щось набагато краще. Мій чоловік був заможною людиною, тому потреби у грошах ми не мали. Я могла собі дозволити не працювати.
Одного разу зустрілася з давньою подругою. Ми розговорилися й Іра зізналася, що не може знайти роботи. Коли почула, що мій чоловік директор попросила мовити за неї слівце. Льоня пообіцяв допомогти й через два дні прийняв Іру на роботу. Ми частенько зустрічалися й зідзвонювалися. Дівчина неодноразово приходила до нас в гості, а потім раптово обірвала спілкування.
Я не могла зрозуміти у чому справа й не хотіла залишати це питання не вирішеним. Пішла прямо додому до Іри й попросила пояснень. Подруга зустріла мене неохоче, але всередину впустила. Коли вона почала говорити, я не знала, куди подітися від сорому:
-Алло, ти знаєш звідки у твого чоловіка такі статки? Де він бере гроші на дороге авто, будинок, відпочинок?
-Льоня казав, що отримує велику зарплатню. Яка точно сума я не знаю, але на життя вистачає – почала я виправдовуватися.
–Твій чоловік обкрадає цих бідолашних старих. Я бачила бухгалтерські звіти та іншу документацію. Він пообіцяв мені виписувати щомісячно премію, щоб я тримала язик за зубами. Ризикувати своєю роботою я не хочу, але тобі вирішила розповісти правду.
Я повернулася додому на ватних ногах. Не могла повірити, що вийшла заміж за такого чоловіка. Не чекаючи на його повернення з роботи, зібрала свої речі й повернулася на власну квартиру. Наступного ж дня подала на розлучення. Льоні причину не повідомляла, але він і так все зрозумів.
З останніх пліток чула, що через місяць Леоніда Івановича затримала поліція й за його справи взялася прокуратура. Чим закінчилася ця історія не знаю й знати не хочу. Кожен повинен отримати по заслузі.
