Після розлучення я не могла без огиди дивитися на чоловіків. Тепер кожен здавався мені чи не найбільшим злом на планеті. Все тому, що мій колишній мене ображав. Я жила у постійному стресі та тривожності й сама не знаю, чим би закінчилася ця історія, якби не дитина.
Після народження донечки чоловік став до мене дещо м’якшим. Але як тільки Оксанка підросла, все повернулося на свої місця. Поки дитина мирно спала у своєму ліжечку, я вислуховувала на кухні, що погана господиня й жахлива дружина. Мені було байдуже до слів чоловіка, єдине про що просила – не кричати, щоб дитину не розбудив.
Одного разу Оксанка стала свідком нашої сварки. Її тато повернувся з роботи без настрою, бо начальник усім роздав наганяй. Де ж він міг вимістити своє зло – звісно що на мені. Він кричав, ображав, а потім вперше за наше життя підняв на мене руку. Усе це побачила дитина. Вона так злякалася, що почала плакати та кричати. Я на силу її заспокоїла. Після цього випадку, зібрала наші речі й поки чоловік був на роботі, пішла від нього.
Наважуватися на другі стосунки я не хотіла. Вирішила присвятити своє життя дитині. Проте Оксанка сумувала за татом, вона була ще маленькою й не розуміла, що він за людина. Дитина потребувала тата. Саме заради дочки я вирішила спробувати знайти когось.
На сайті знайомств створила анкету, вказала свої вподобання й почала передивлятися фото претендентів. Усі вони були якимись нещирими. З деякими я почала листування й вже через кілька днів розуміла, що насправді вони хочуть отримати від знайомства. Я вже втратила надію знайти когось у такий спосіб, коли мені написав Сашко.
Чоловік видався досить приємним. Ми багато розмовляли про життя, захоплення та інтереси. Виявили, що дуже схожі й маємо багато спільного. Через три місяці від нашого спілкування Саша запропонував зустрітися. Я хвилювалася, коли йшла на побачення. Раптом він виявиться не таким, як я собі уявляла. Або всі ті листи вигадані й він просто намагався справити на мене враження.
Та зустріч розвіяла усі переживання. Чоловік мені дуже сподобався. Такий галантний та вихований, він цілий вечір турбувався про мене. Приділяв увагу, цікавився моїми справами. Я побоялася розповісти йому про доньку, вирішила що ще зарано. Мабуть, просто хотіла ще раз зустрітися.
Дійсно, наприкінці вечора Олександр запросив мене на друге побачення і я з радістю погодилася. Цього разу ми гуляли у парку та розглядали квіти на клумбі. Сашко виявився справжнім знавцем флористика й розповів мені чимало цікавого про квіти. Виявляється, він займався цим професійно. Мав власний квітковий кіоск. Я захоплено слухала цього чоловіка й розуміла, що починаю закохуватися.
Тягнути далі не можна. Якщо Олександр захоче бути зі мною, то залишиться, попри чужу дитину. Я вирішила третє побачення організувати самостійно. Запросила кавалера на атракціони. Його це ніяк не збентежило. На зустріч я прийшла не сама, а з Оксанкою. Дівчинка зраділа, коли побачила Сашка й кинулася йому на руки, хоча раніше вони жодного разу не бачилися. Я подумала, що це гарний знак.
Сашко не розгубився. Весь вечір не випускав дівчинку з рук. Купив нам солодкої вати та зводив майже на всі атракціони. Ми чудово провели час разом, було веселе й по-сімейному. Коли настав час розлучатися я сказала чоловіку:
–Я зрозумію, якщо ти більше не захочеш побачитися. Вибач, що одразу не розповіла
-Ти маєш рацію. Треба було одразу розповісти. З тобою я більше зустрічатися не хочу, а от з вами обома – залюбки – відповів мені Сашко.
Я так рада, що він прийшов у наше життя. Ось уже два роки як ми щаслива сім’я.
