Я вже давно була таємно закохана у свого одногрупника Сергія. Хлопець був дуже вродливим, веселим та харизматичним. Душа компанії, він легко сходився із незнайомими людьми й швидко заводив собі друзів. Біля нього завжди крутилося багато вродливих дівчат, кожна мріяла із ним зустрічатися.
Моя персона була поза конкуренцією. Я не вдалася ні красивою фігурою, ні довгими ногами, ні пухкими губами. Єдине, що у мене було – це безмежне кохання до цього хлопця. Сергій навіть не здогадувався про моє існування. Якщо ми перетиналися десь на коридорі, чи відвідували однакові лекції, він жодного разу не дивився у мою сторону.
Одного разу парламент нашого університету влаштував вечір до Дня студента. Запрошеними були усі, хто навчався у ВНЗ. Я не планувала йти, бо не любила шумні компанії та й і друзів як таких у мене не було. Але, коли подумала, що там неодмінно буде Сергій – передумала.
Цього разу я вирішила змінити свій образ. Розпустила своє довге волосся, трішки підфарбувалася, одягла сукню й вирушила на святкування. Весь вечір я підпирала стінку й вишукувала об’єкт свого обожнювання. Сергія все не було, а мені набридло спостерігати за п’яними одногрупниками. Розчарувавшись, я пішла до виходу й там зіткнулася з ним.
Вперше я побачила на собі погляд цих прекрасних синіх очей. Хлопець роздивлявся мене з ніг до голови, оцінюючи, а потім заговорив:
-І як це я міг пропустити таку пташечку раніше? Ти не з нашого університету – заговорив до мене Сергій.
– Ми навчаємося на одному курсі – відказала я.
–Знайдімо більш затишне місце – запропонував хлопець і не очікуючи моєї відповіді, схопив мене за руку й поволік надвір.
Ми пішли до альтанки, яка знаходилася на території навчального закладу. Вперше за стільки років мої мрії стали реальністю. Сергій цікавився моїм життям, розповідав смішні жарти й не втрачав можливості до мене доторкнутися. Від кожного такого доторку по моїй шкірі пробігали тисячі мурах.
Звісно, Сергій не був наївним хлопчиком, він уже досвідчений парубок й розумів, що я просто мліла перед ним. Схоже він вирішив не втрачати можливості й запропонував продовжити вечір у його кімнаті. Тоді все і сталося. Ніч ми провели разом, а після тієї зустрічі він знову забувся про моє існування.
Я зберігала у собі спогади про цю ніч, як найкращу у житті, але не тільки спогади залишив мені Сергій. Через декілька тижнів я зрозуміла, що вагітна. Сірожа був моїм єдиним хлопцем і я наважилася розповісти йому правду. Коли я прийшла до його кімнати він дещо насторожився й удав, що ми незнайомі. Мені не хотілося грати у ці ігри, тому одразу сказала, чому прийшла:
-Я вагітна від тебе.
–Мало від кого ти можеш бути вагітною, якщо з такою легкістю стрибаєш до хлопців у постіль – саркастично відказав він.
Цього було достатньо. Я вийшла із його кімнати й дала собі слово, що більше ніколи у житті не довірюся цьому чоловіку. Дитину я залишила й через 9 місяців народила прекрасну донечку. Мама мене підтримала й допомагала з онукою, поки я працювала.
Десь через пів року від народження Марійки у моєму житті знову з’явився Сергій. Схоже, його мучила совість. Він хотів переконатися, що дитина дійсно його, вимагав від мене пройти тест ДНК. Я відмовилася, сказала, щоб більше не підходив до нас й наостанок додала: «Мало від кого я могла народити цю дитину».
Знали б ви, як важко мені було відмовитися від свого кохання, але я зробила це заради дитини. Навіщо Марійці батько, який не визнав її рідною одразу.
