Якби в Марії Пилипівни запитала у яких визначних місцях вона побувала за своє життя, то нічого, окрім кухні, жінці не прийшло б у голову. Вони з чоловіком Степаном з молодості звикли приймати у себе гостей. Господарі вони були відмінні, тому такі відвідини траплялися досить часто. Якщо молодою Марія Пилипівна готувала та накривала стіл без проблем, то зараз уже не могла.
Роки давалася в знаки, уже не молода, не може довго стояти. Крім того, пенсія у них невеличка, а ціни он які ні на що не вистачає. Більша частина грошей іде на ліки, дещо старенька примудряється відкласти, але не надовго. Тільки приходять вихідні, як у їхньому домі знову гості. Годувати їх супом не будеш, тож доводиться брати гроші із відкладених та щось рихтувати на стіл.
Вони може й так часто не приходили, якби не Степан. Це він має таку дурну звичку усіх кликати до себе. Марія Пилипівна уже не раз мала з ним розмову про це й навіть доходило до сварки, а йому хоч би хни.
Останнім часом бабця погано себе почувала. Розповіла про свій стан чоловіку, той наказав йти до лікарні. Пані Марія взяла свої заощадження й пішла здавати аналізи. У жінки виявили проблеми з тиском, прописали дорогі ліки й наказали більше відпочивати.
Не встигла вона повернутися додому, як у хаті знову гості. Всі чекали на її прихід. Старенька спершу була подумала, що вони хвилювалися за її здоров’я та прийшли підтримати, але помилилася. Ніхто навіть не запитав про її самопочуття та те, що сказали лікарі. Вони чекали, щоб їх знову смачно погодували.
Марія Пилипівна так розсердилася, що вирішила провчити цих нахаб. Пішла на кухню, дістала з холодильника ячмінний суп, який тільки вчора варила. Розігріла, насипала у тарілки й покликала гостей. Коли ж ті побачили, чим їх зібралися годувати, одразу чмихнули на вихід. Більше у гості вони не приходили, а пані Марія і рада.
