З Людмилою ми дружили ще з дитинства. Багато чого пережили на своєму віку, але своєї дружби не втратили. Зараз мені 47 років, подруга на два роки старша. Три роки тому у її житті сталася жахлива трагедія – вона втратила чоловіка. Мені було шкода подругу, адже з Миколою вони жили душа в душу. Та й жінка вона ще досить молода, а тут вимушена миритися із самотністю.
Щоб якось її підтримувати та відірвати від поганих думок, ми започаткували невеличку традицію. Кожної п’ятниці ввечері зустрічаємося в якомусь ресторані або барі й говоримо про життя.
Цього разу на зустріч Люда прийшла не сама, а з донькою Вірою. Хотіла, щоб ми всі разом відсвяткували її підвищення на роботі. Почався вечір прекрасно, ми привітали Людмилу, побажали їй подальшого зростання ну а тоді почали про своє дівчаче.
Я говорила Вірі, яка прекрасна у неї мама і що варто підшукати їй нареченого. Люда якось напружено засміялася й стала чекати на реакцію від доньки. Я не думала, що моя невинна пропозиція закінчиться таким скандалом. Дівчина просто вибухнула. Кричала, що її мама вже стара й нікому не потрібна. Що єдиним коханням для неї був і буде лише тато й ніяких інших чоловіків у їхньому домі не буде.
Люда готова була крізь землю провалитися. Схоже вона боялася заводити нові стосунки саме через Віру, яка була категорично проти маминого жіночого щастя. Дівчина наговорила ще багато бридких речей й пішла, не попрощавшись.
Я розуміла, що подрузі зараз незручно й намагалася її підбадьорити. Натомість Люда виправдовувала свою дитину. Мовляв, дівчинка вона у неї дуже хороша й ніжна, але досі не змирилася з втратою батька й таке інше. Я все розумію, але хіба варто ображати власну маму?
Того вечора ми швидко розійшлися. Настрою на подальші розмови не було. Я ще довго думала про те, як себе повела Віра й жалкую, що не заступилася за подругу. Сподіваюся дівчинка сама зрозуміє, що вчинила не гарно й попросить пробачення у матері.
