Іван Миколайович усе своє життя присвятив вихованню єдиної доньки. Одружився він в досить пізньому віці, коли йому виповнилося 32. Його дружина Олеся була набагато молодшою, але це не завадило двом абсолютно різним людям покохати один одного. Довго залицятися чоловік не став й досить скоро зробив дівчину пропозицію. Тоді Іван Миколайович працював на досить престижній роботі, тож міг собі дозволити влаштувати пишне весілля.
Після одруження почалося звичайне подружнє життя. Чоловік працював, а дівчина сиділа в дома. Іван Миколайович сподівався, що дружина займатиметься хатніми справами та створить який затишок у їхньому домі, але помилявся. Цілими днями вона вилежувала на дивані й навіть не підходила до плити. Тож, повертаючись з роботи, він змушений був сам готувати вечерю та мити посуд.
Спершу чоловік терпляче ставився до звичок дружини, але згодом зрозумів, що з цим потрібно щось робити. Вирішив відверто поговорити з дружиною й дійти якогось спільного рішення. Закінчилася розмова невдало, Олеся влаштувала скандал та пояснила свою бездіяльність тим, що вагітна.
Звісно, майбутній татусь неабияк зрадів більше не чіпав дружини. Все родив самостійно, догоджаючи усім примхам вагітної. В назначений час у пари народилася донечка. Назвали Марійкою. Тепер на плечі Івана Миколайовича лягли нові турботи – догляд за дитиною. Мама не приділяла дівчинці жодної уваги й постійно десь пропадала.
Тато не встигав справлятися з усім самостійно. Частенько брав відгули на роботі й одного прекрасного дня йому понизили у посаді. Тепер зарплатня стала набагато меншою й дружина, зрозумівши, що безбідного життя більше не буде, покинула чоловіка з донькою. Втекла кудись зі своїм коханцем.
Так, чоловік залишився самотній, до того ж з малою дитиною на руках. Добре, що перший час йому допомагала з онучкою мама. Вона розповідала та пояснювала, що і як потрібно робити. Іван Миколайович швидко вчився із часом обходився без сторонньої допомоги.
Донечка швидко виросла. Попри важке дитинство, вона була дуже хорошою та доброю дитиною. В усьому допомагала батькові й ніколи не запитувала про свою матір.
Ось настав час, коли Марійка знайшла собі парубка й сповістила тата про те, що збирається виходити заміж. Іван Миколайович щиро радів за доньку, до того ж майбутній зять йому сподобався. Чого не скажеш про сватів. Познайомилися вони напередодні весілля. Батько нареченої приїхав до них на гостину. Одразу було видно, що це заможна родина. Величезний будинок та територія біля нього, декілька дорогих автівок на подвір’ї, а всередині дому все вилискувало золотом.
Іван Миколайович ставився до цього спокійно. Звісно він розумів, що не має і не матиме таких статків та не вважав, що це головне у житті. Під час вечері свати постійно намагалися звернути увагу гостя на свій дім та багатство. Коли ж він не реагував, перемикалися на весільні плани. Судячи з їх задумів, грошей у старого не було ні на що. Батьки нареченого грубо зауважили, що доведеться все робити своїм коштом, бо сват у них бідний. Іван Миколайович не ображався, ввічливо дякував сватам за турботу та допомогу.
В день весілля усі гості захоплювалися святом та не втомлювалися вихваляти батьків нареченого, адже ті, без зайвої скромності усім розповідали, що саме вони оплатили всі витрати. Хоча Іван Миколайович заплатив за своїх гостей та музику. Схоже це не рахувалося. Коли ж настав час вручати подарунки ніхто не очікував від нього нічого суттєвого.
Свати подарували молодятам путівку за кордон. «Будете мати, де провести медовий місяць та зробити нам онуча». За батька нареченої зовсім забулися, поки Марійка не нагадала ведучому, що ще її тато не привітав молодих.
Ніхто з гостей не звертав уваги на цього бідного чоловіка, тому коли він говорив у залі лунали розмови. Чоловік не розгубився, взяв мікрофон, попросив тиші й повторив свої слова: «Сину, сьогодні я віддаю тобі найдорожче, що є у моєму житті. Цінуй цей неоціненний подарунок. Твої батьки подарували вам мандрівку, щоб ви мали, де відпочити, а я дарую ключі від квартири, щоб ви мали куди повернутися».
Усі були ошелешені таким подарунком. Свати втратили дар мови, адже не очікували такого дорогого подарунку від цього бідного чолов’яги. Виявляється, слова не мають значення, головне – це те, що ви робите на ділі. А на ділі Іван Миколайович переплюнув своїх сватів і добряче втер їм носа.
