Це було на минулий Новий Рік, коли країна була загорнута в святковий настрій, а зимова краса дарувала усілякі мрійливі відчуття. Дорога до села, де ми мали збиратися, була прикрита свіжим, пухнастим снігом, що створювало враження, ніби ми занурені у казковий світ.
Ми, члени відділу, що складалися з енергійних, молодих і талановитих людей, сподівалися на незабутнє святкування. Перший вихідний був нашим, і ми вирішили їхати першими, щоб підготувати все для решти колег. Вдвох з дівчиною, ми сіли у машину з господарями Толею та Олею. Весела музика лунала у салоні, а мандруючи засніженою дорогою, ми вже мріяли про магію свят.
Проте, саме на трасі почався надзвичайно сильний снігопад, який здавалося, ніколи не мав наміру закінчуватися. Вітер несів засніжені замети, і виглядало, що дорога закривається зовсім. Думка повернутися прокотилася у нашій голові, але Толя та Оля були максимально налаштовані дістатися до мети.
Ми впевнено рушили попереду, утримуючись за господарями, і вірячи в їхній досвід. Сніг швидко покривав вікна машини, і відчуття пригоди збільшувалося з кожним пройденим кілометром. Кілька разів, майже заблукали, але наша впертість виправдалася, і ми досягли цілі – нашого мальовничого села.
Прибувши до будиночка, ми спостерігали його величність та витончену архітектуру, що нагадувала світлу казку. Зате вони нас зустріли прохолодно, адже теплу атмосферу було затребувано створити ще. Однак, господар Толя з посмішкою обіцяв, що зараз запалить грубку, і відчуття зимової прохолоди зникнуть.
Та тут стався перший неприємний сюрприз – виявилося, що немає світла. Толя з такою досадою, як майстерному чарівнику, який не вміє закликати чудеса. Виходило, що дроти обірвалися через сильний снігопад. Це була неприємність, але не зіпсувала нашого настрою. Свічки з маленькими вогниками розпалювалися на столі, створюючи затишок, який лише усилював атмосферу свята.
Всупереч обставинам, ми зігрівалися морально та фізично. Запалювалася магнітофонна підбірка новорічних пісень, які лунали в будинку, наповнюючи його веселим настроєм. Зігріваючись біля грубки, ми почали ділитися своїми історіями, дотримуючись традиції розповідати різні казкові оповідки.
Але, як не дивно, знову виявилася підступною природою. Одна з дівчат випадково зауважила, що немає води, адже насос для підкачування працює на електриці. Настала невелика замішання, але господарка Оля стримано сказала, що є компоти та фруктові соки, але це не зовсім задовольнило наші потреби. Особливо мене – мені дуже хотілося чаю.
Тут на допомогу прийшла моя ідея . Ми можемо набрати свіжого снігу та розтопити його на печі, зварити чай, і всі будуть задоволені. Господар Толя не марно прозвали “майстерним чарівником”. Він з радістю підтримав мою ідею, і я, горда своєю винаходливістю, вирішила піти на двір, щоб набрати свіжого снігу для чаю.
Проте, те, що мені довелося побачити, приголомшило мене на місці. Лице усе побіліло від страху, коли я здогадалася, що передо мною стоїть дикі звірі. Здається, я бачу ведмедя або вовка. Печальне, що саме у мене здавалося, якби воно змінилося на страх. Я не знала, що робити, крім того, що закрила двері максимально швидко.
Толя, побачивши моє обличчя, запитав про причину мого збентеження, але я мовчала від страху. Він вийшов на двір, роздивився там, і заспокоїв, що це просто наш великий та добрий алабай Павло. Пес убіг від них на свіжий сніг та гарно позабавився, і тепер знаходиться перед дверима без змоги потрапити назад.
Таке поворотне визнання викликало у мене усмішку, і я почала розуміти, що справжнє захоплення чекало на нас впереді. Толя зігрів моє серце та переспокійно роздобув звіря, названого Гоша, та запросив його в середину. Цей добрий алабай здавався великим хлопцем з м’яким характером, який прекрасно розуміє той рівень відносин, що йому властивий.
Толя з усмішкою подякував мені за допомогу, а я з впевненістю вийшла на двір з рожевим поросятком на руках. Це був наш дарунок для друзів, яким вони не змогли відмовити. Приємне знайомство з незнайомцями на шляху до села привело до незабутнього знайомства нашого колективу з цим симпатичним поросятком.
Наступного дня, коли прибув наш сусід Паша на тракторі, він був приємно здивований новим додатком до дому. Він став справжнім ангелом-охоронцем, зітхнувши з полегшенням, коли побачив Гошу .
Так закінчилася наша казкова історія про минулий Новий Рік, що змусила нас зустріти один одного та новорічні свята з посмішкою на обличчях. Наша спільна весела пригода з природними невдачами стала тим ключем, що відчинив нам двері до справжніх дружби та веселощів. З кожним новим святом, ми продовжуємо свою традицію збиратися разом, і нехай кожен наступний рік принесе ще більше пригод, радості та позитивних емоцій для нас усіх.
