Моя 24-річна доля немов вишуканий мозаїчний візерунок, який почав утворюватися п’ять років тому, коли середина осені поцілувала природу своєю таємничістю. З того моменту все почало змінюватися – безхмарне щастя заллювало моє серце, і кожен день став особливим, оскільки з’явився він, чоловік, що розсипав іскри на всі боки.
Моє дитинство було яскравим, хоч і береженим турботливими батьками, які дарували мені безмежну любов. Проте, це було вабливе, але одноманітне життя. Дівчинка, що слухала поради і старалася не турбувати своїх близьких, чекала на пригоди та несподіванки, які здатні змінити її звичайну реальність.
І так сталося – зустріч була настільки випадковою, що не віриться, як доля веде нитки наших долей. Після багатьох років з перехресними дорогами, ніколи не обмінявшись навіть словом, наші долі зіткнулися. Ми зблизилися, і яскраве палке кохання відчули так сильно, що нічого не могло здатися кращим за це миттєве захоплення.
Між нами засипалися повідомлення в соціальних мережах, довгі розмови по телефону, а потім довгоочікуване перше побачення, яке було просто захопливим. Все виглядало так, ніби справжня казка – ми говорили про майбутнє, про створення великої щасливої сім’ї та про наших дітей, які, як природний підсумок, будуть умножувати наше кохання. Невдовзі наші стосунки стали офіційними, а я дихала надією, що наша любов зможе подолати будь-які перешкоди.
Та життя виявилося не таким простим, як би ми хотіли. Він зростав у своїх звичках та характері, і, хоч я його безмежно кохала, мої спроби змінити його потреби та уподобання були марними. На жаль, ми змирилися з його недоліками, хоча серед наших стін нерідко спалахували невирішені суперечки, ніби вулкани, що готові вибухнути.
Тоді наші долі знову кинуло у нові виклики. Прийшлося переїжджати у нове місто, та ще й коли я мала п’ятимісячний живіт, сповнений нових надій та чекання дива – нашого сина. Хоч усе було не так просто, ми зібрали свої речі та переїхали у пошуках кращого життя. Відважними й сильними, ми ступали у новий етап своїх життєвих путівок.
На жаль, переїзд не забезпечив довгоочікувану стабільність. Втручання родичів та нова робота стали причиною знову змінити місце проживання. Так ми знову покинули наші стіни та попрямували у рідних краях, де збереглися звичайність та повсякденність. Хочу підкреслити, що не так просто було змиритися зі змінами, але я знайшла в собі силу прийняти все так, як є.
Та доля все ж не припинила розкидати нам виклики. Коли наш молодший син був зовсім маленьким, в житті чоловіка з’явилася інша жінка. Знову життя протягнуло свої мозаїчні нитки, і вони переплелись з новою коханою. Ця зрада болісно вразила мене, і я вирішила дати йому свободу.
Тепер, дивлячись на все минуле, я розумію, що наша історія не була бездарною. Ця мандрівка вздовж серпантинів життя надала мені незабутніх уроків і змусила вирости, стати сильною та незалежною жінкою. Мої діти – найбільший дарунок, і я знаю, що якщо є любов до себе, то здатна покращити своє життя , підкорити небо та побудувати щасливу майбутню.
Тепер я 29-річна жінка, яка прекрасно виглядає, маючи трьох чудових дітей. Я вірю в себе та у світлий майбутній шлях, який ще впереді. Ми не знаємо, що нам принесе завтра, але з впевненістю можу сказати, що любов до себе є найважливішою складовою життя. І, можливо, саме вона допоможе мені знову знайти свою справжню любов, яка буде доповненням моєї щасливої душі. Тому, віддавши минуле, я знайшла себе – сильну, незалежну та готову до нових викликів. Моє кохання до себе – це першочергове, і лише потім – кохання до інших. Тож, попри все, миру й добра всім нам, хто йде своєю дорогою у пошуках внутрішньої гармонії та справжньої любові!
