З того часу я живу, як на голках. Мені постійно здається, що Маринка про щось здогадається або Кирило їй розповість. Я не знаю, як дивитися у вічі чоловіку та дітям.

Нещодавно моя добра подруга Марина вийшла заміж. Ми дружили з нею з дитинства, тому знали одна про одну усі секрети. З чоловіком Марини познайомилися уже на самому весілля, до цього можливості не було.

Варто зазначити, що зустрічалася Марина з Кирилом недовго. Через місяць стосунків хлопець запропонував узаконити відносини, вона й не відмовила. Як на мене, це надто швидко. До людини потрібно спершу придивитися, перевірити один одного побутом, а вже потім приймати такі важливі рішення.

Звісно, подрузі про свої сумніви я не розповідала. Марина виглядала щасливою, а для мене це головне. Кирило теж здавався приємним та розважливим. Найбільше мені сподобалося його почуття гумору, наприкінці вечора в усіх гостей животи боліли від сміху. З таким нареченим й тамада не потрібна.

Після весілля ми часто зустрічалися сім’ями. Мій чоловік з Кирилом швидко знайшли спільну мову. Помітила я і той факт, що чоловік подруги приділяє мені надто багато зайвої уваги. Не хотілося б робити поспішливі висновки та складалося враження, що я йому подобалася.

Найстрашніше, я теж помітила за собою симпатію до Кирила. Наші відносини були неможливими. Я не можу зрадити пі подрузі, ні чоловіку. До того ж мої діти не заслуговували жити в неповній сім’ї тільки через те, що мама піддалася спокусі.

Через декілька місяців ми знову зустрілися однією компанією. Маринка зізналася мені, по-секрету, що чекає на малюка. Я була надзвичайно рада за подругу й сподівалася, що майбутня дитина заспокоїть почуття Кирила й він більше думатиме про дружину, ніж про мене.

Одного разу ввечері до мене зателефонувала Маринка. Сказала, що поїхала до батьків в село, а Кирило залишився в місті. Її чоловік занедужав, погано себе почуває. Подруга попросила навідатися до нього завезти ліки й чогось поїсти. Я не могла відмовити вагітній подрузі, хоч і боялася залишатися наодинці з Кирилом. Попросила чоловіка завезти мене та той висловив бажання наглянути за дітьми. Довелося їхати самій.

Кирило дійсно хворів. Висока температура, нежить, він ледве розмовляв. Я приготувала йому вечерю, дала ліки й побула поруч, поки він не заснув. Наступного дня історія повторилася. Правда, Кирило почував себе набагато краще. Маринка мала повернутися через день, це була наша остання зустріч. Чоловік зізнався у своїх почуттях. Ми не втрималися й зробили те, чого не варто було робити.

Додому я повернулася досить пізно, чоловік навіть оком не повів. Здавалося, йому абсолютно байдуже. Цілу ніч я не могла заснути, згадувала все, що сталося. Хоч і відчувала страшенний сором та розуміла, що закохалася.

З того часу я живу, як на голках. Мені постійно здається, що Маринка про щось здогадається або Кирило їй розповість. Я не знаю, як дивитися у вічі чоловіку та дітям. Та найгірше – я сумую за Кирилом й навмисне підлаштовую наші зустрічі.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

З того часу я живу, як на голках. Мені постійно здається, що Маринка про щось здогадається або Кирило їй розповість. Я не знаю, як дивитися у вічі чоловіку та дітям.