Ви вірите, що будинок вміє вбирати в себе спогади минулого. Я теж вважав, що це повна дурниця, поки не переступив поріг квартири у якій прожив 18 років.
Мене виховувала мати. Батька рано не стало. Після його смерті, ненька вирішила повністю присвятити себе материнству. Вдруге заміж вона так і не вийшла, бо не вважала, що у світі існує хоч один чоловік, який зможе замінити їй тата.
Попри те, що виховувала мене лише мама, мені не бракувало ні тепла, ні любові. Вона важко працювала, щоб я мав усе необхідне. Рідна ніколи не скаржилася на життя й постійно була усміхненою.
Ми багато часу проводили разом. Ввечері, після моїх уроків, грали в настільні ігри або дивилися сімейний фільм. На вихідних ходили гуляти до парку та проходилися по крамницях. Особливо я любив допомагати мамі доглядати кімнатні рослини. Вона їх просто обожнювала. Десятки зелених горщиків прикрашали кожну кімнату у нашій квартирі.
Мабуть, ця любов до кімнатних рослин передалася й мені. Адже свою професію я пов’язав із рослинами. З часу мого дитинства минув не один рік. Я вже давно переїхав жити окремо й влаштувався у цьому житті. Нещодавно колишня сусідка сповістила мені жахливу новину – мами більше немає.
Я постійно був чимось зайнятий, не часто її навіщав. Постійно відкладав візит на потім й таки спізнився. Сьогодні, вперше за останній рік, я переступив поріг квартири в якій минуло моє дитинство та юність. Кожна кімната зберігала в собі тисячі спогадів про маму та наші теплі сімейні вечори. Спершу я подумував залишити квартиру й перебратися сюди, але зрозумів, що не зможу. Це надто складно. Виставлю її на продаж. Впевнений, люди, які її придбають проживуть тут не один щасливий рік. Я ж зберігатиму спогади про маму у своєму серці.
