Коли Сашко одружував на Наталі був глибоко переконаний, що з цією жінкою проведе усе своє життя. Вони зустрічалися досить довгий час й знали один про одного все. Чоловікові подобалося, що з коханою можна порадитися, розповісти про свої переживання й розділити найменші успіхи.
Подружжя розуміло один одного з пів слова. Їхнє кохання було світлим та неосяжним, як я має бути. На жаль, не все у сімейному житті склалося гладко. Довгий час Наталя не могла завагітніти. Спершу жінка не надавала цьому особливого значення, адже чула історії про те, що потрібно відпустити ситуацію, не зациклюватися на своєму бажанні. Та коли після трьох років відкритого життя з чоловіком так нічого й не вийшло, зрозуміла, що причина в ній самій.
Пішла на обстеження у лікарню. Поки чекала на висновок була сама не своя. Ніщо не могла робити й втратила спокійний сон. Нарешті зателефонували з лікарні, попросили приїхати. Слова лікаря, як грім серед ясного неба, вибили землю з-під ніг. «Її організм не придатний для зачаття». Тобто не бути їй мамою, не носити під серцем малюка й що найгірше, чоловік ніколи не зможе почути таке бажане «тато» від рідної дитини.
Додому поверталася геть розбита. Свій їй був не милий. Сашко помітив поганий настрій дружини, одразу почав розпитувати, що й до чого. Коли почув зізнання не засмутився й навіть не думав опускати руки.
-Ми знайдемо іншого лікаря та іншу лікарню. Не можна так одразу падати духом. Якщо потрібно поїдемо за кордон. Там кращі умови, медицина зараз вийшла на такий рівень, що нам і не снилося.
-Але ж це дуже дорого. Де ми візьмемо гроші?
-З цим я якось розберуся. Довірся мені.
Виходу у чоловіка особливо не було, потрібно їхати на заробітки. Він оформив усі необхідні документи. Знайшов перевірену людину, яка допомогла влаштуватися на роботу. Звісно Наталі ця ідея не подобалася, адже їхав Сашко аж на 3 роки, за умовою контракту, та що робити. Це їхній останній шанс на батьківство.
Вечір був важким, постійна тиша давила на обох. Вночі вони не випускали один одного з палких обіймів. Вранці чоловік поїхав на чужину, а дружина залишилася вдома його вірно чекати.
Коли Сашко прибув на місце й трішки освоївся, набрав дружину. Розповів, що все в порядку. Житло хороше, до роботи недалеко. Поки що ні з ким не познайомився, але це лише питання часу. Обіцяв набрати найближчим часом.
Подружжя зідзвонювалося кожного вечора. Минуло пів року з того часу, як Саша за кордоном. Йому вдалося відкласти вагому суму, тож він пообіцяв, що завтра перешле все Наталі, щоб вона мала змогу розпочати обстеження в іншій клініці.
Наступного дня чоловік на зв’язок не вийшов. Довго дружина намагалася зв’язатися з ним, вже й не знала про що думати. Раптом обікрали або загубив телефон, а може отримав додаткову зміну на роботі й поки не може зателефонувати. В голову лізли й інші думки, а якщо вирішив покинути її. Подумав й не захотів жити одними сподіваннями або вже знайшов їй заміну.
Насправді ж Сашко потрапив у досить неприємну ситуацію. Коли йшов до банкомата, щоб надіслати кошти, його перестріла компанія сумнівних хлопців. Почали чіплятися, перегороджувати шлях. Поки чоловік не очікував, один із них підкрався позаду й вдарив по голові. До тями Сашко прийшов у лікарні. Йому розповіли про пограбування. Документів при ньому не знайшли, тож не змогли встановити особу. Коли запитали у нього, Саша з острахом зрозумів, що не може пригадати власного імені. Чоловік втратив пам’ять.
Добрі люди допомогли йому влаштуватися на нелегальну роботу й винайняти невеличку кімнатну. Два роки він жив, не знаючи хто такий і звідки родом. Лікарі попереджали, що спогади можуть відновлюватися частково, а може бути, що він пригадає все й одразу.
Сашко вже втратив надію все пригадати, коли одного разу не почув на вулиці, як хтось кликав Наталю. Наталя…У пам’яті почали відновлюватися картинки. Він згадав свою кохану, згадав, чому поїхав з країни й заради чого тут. Це ж два роки минуло, як від нього ні слуху ні духу. Того ж дня Саша замовив квитки й повернувся додому.
Прийшов до їхньої хати, боявся побачити, що дружина вийшла заміж за іншого. Й аж ніяк не очікував зустріти у себе на подвір’ї маленьку дівчинку. Вона недовірливо дивилася на нього своїми великими синіми очима (його очима) й почала кликати маму. Наталя вибігла з хати й коли поглянула на Сашка мало не зомліла. Добре, що він встиг її підхопити.
Чоловік розповів свою історію. Натомість Наталя поспішила його завірити, що дитина його. Сталося справжнє диво у їхню останню ніч, проведену разом. Більше Саша з дому ні ногою, а Наталя щиро радіє, що все закінчилося добре.
